[1] Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!
[2] Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог!
[3] Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини!
[4] Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна...
[5] Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
[6] уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів'яне та сохне!
[7] Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені,
[8] Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця!
[9] Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...
[10] Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...
[11] Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою!
[12] Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!
[13] Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів!
[14] Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!
[15] Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого!
[16] Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам,
[17] і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його!