[1] Давидів. Благословенний Господь, моя скеля, що руки мої Він навчає до бою, пальці мої до війни!
[2] Він моє милосердя й твердиня моя, фортеця моя та моя охорона мені, Він мій щит, і я до Нього вдаюся, Він мій народ підбиває під мене!
[3] Господи, що то людина, що знаєш її, що то син людський, що зважаєш на нього?
[4] Людина стала до пари подібна, її дні як та тінь проминуща!
[5] Господи, нахили Своє небо, й зійди, доторкнися до гір, і вони задимують!
[6] Заблищи блискавицею, й їх розпорош, пошли Свої стріли, і їх побентеж!
[7] Пошли з висоти Свою руку, й мене порятуй, і визволь мене з вод великих, від руки чужинців,
[8] що їхні уста промовляють неправду, а їхня правиця правиця зрадлива!
[9] Боже, я пісню нову заспіваю Тобі, на арфі десятиструнній заграю Тобі,
[10] що Ти перемогу царям подаєш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча!
[11] Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинців, що їхні уста промовляють марноту, а їхня правиця правиця зрадлива,
[12] щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати!
[13] Повні наші комори, вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками тисяч по наших подвір'ях розплоджуються!
[14] Ситі наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань!
[15] Блаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь йому Бог!