[1] І заговорив шух'янин Білдад та й сказав:
[2] Як довго ви будете пастками класти слова? Розміркуйте, а потім собі поговоримо!
[3] Чому пораховані ми, як худоба? Чому в ваших очах ми безумні?
[4] О ти, що розшарпуєш душу свою в своїм гніві, чи для тебе земля опустіє, а скеля осунеться з місця свого?
[5] Таж світильник безбожних погасне, і не буде світитися іскра огню його:
[6] його світло стемніє в наметі, і згасне на ньому світильник його,
[7] стануть тісні кроки сили його, і вдарить його власна рада!...
[8] Бо він кинений в пастку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:
[9] пастка схопить за стопу його, зміцниться сітка на ньому,
[10] на нього захований шнур на землі, а пастка на нього на стежці...
[11] Страхіття жахають його звідусіль, і женуться за ним по слідах.
[12] Його сила голодною буде, а нещастя при боці його приготовлене.
[13] Його шкіра поїджена буде хворобою, поїсть члени його первороджений смерти.
[14] Відірвана буде безпека його від намету його, а Ти до царя жахів його приведеш...
[15] Він перебуває в наметі своєму, який не його, на мешкання його буде кинена сірка.
[16] Здолу посохнуть коріння його, а згори його віття зів'яне.
[17] Його пам'ять загине з землі, а на вулиці ймення не буде йому.
[18] Заженуть його з світла до темряви, і ввесь світ проганяє його.
[19] У нього немає в народі нащадка, ні внука, і немає останку в місцях його мешкання.
[20] На згадку про день його остовпівали останні, за волосся ж хапались давніші...
[21] Ось такі то мешкання неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!