[1] І заговорив нааматянин Цофар та й сказав:
[2] Чи має зостатись без відповіді безліч слів? І хіба язиката людина невинною буде?
[3] Чи мужі замовчать твої теревені, й не буде кому засоромити тебе?
[4] Ось говориш ти: Чисте моє міркування, і я чистий в очах Твоїх, Боже!
[5] О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до тебе,
[6] і представив тобі таємниці премудрости, бо вони як ті чуда роздумування! І знай, вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
[7] Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього?
[8] Вона вища від неба, що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, як пізнаєш її?
[9] Її міра довша за землю, і ширша за море вона!
[10] Якщо Він перейде й замкне щось, і згромадить, то хто заборонить Йому?
[11] Бо Він знає нікчемності людські та бачить насилля, і Він не догляне?
[12] Тож людина порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля!
[13] Якщо ти зміцниш своє серце, і свої руки до Нього простягнеш,
[14] якщо є беззаконня в руці твоїй, то прожени ти його, і кривда в наметах твоїх нехай не пробуває,
[15] тож тоді ти підіймеш обличчя невинне своє, і будеш міцний, і не будеш боятись!
[16] Бо забудеш страждання, про них будеш згадувати, як про воду, яка пропливла...
[17] Від півдня повстане життя, а темрява буде, як ранок.
[18] І будеш ти певний, бо маєш надію, і викопаєш собі яму та й будеш безпечно лежати,
[19] і будеш лежати, й ніхто не сполошить, і багато-хто будуть підлещуватися до обличчя твого...
[20] А очі безбожних минуться, і згине притулок у них, а їхня надія то стогін душі!