[1] Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
[2] хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
[3] Він покинув Юдею та знову пішов у Галілею.
[4] І потрібно було Самарію Йому переходити.
[5] Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові.
[6] Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
[7] Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: Дай напитись Мені!
[8] Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи.
[9] Тоді каже Йому самарянка: Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки? Бо юдеї не сходяться із самарянами.
[10] Ісус відповів і промовив до неї: Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води.
[11] Каже жінка до Нього: І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, звідки ж маєш Ти воду живу?
[12] Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?
[13] Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову.
[14] А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне.
[15] Каже жінка до Нього: Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати.
[16] Говорить до неї Ісус: Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди.
[17] Жінка відповіла та й сказала: Чоловіка не маю... Відказав їй Ісус: Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
[18] Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, не муж він тобі. Це ти правду сказала.
[19] Каже жінка до Нього: Бачу, Пане, що Пророк Ти.
[20] Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись.
[21] Ісус промовляє до неї: Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви.
[22] Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв.
[23] Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців.
[24] Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись.
[25] Відказує жінка Йому: Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, як Він прийде, то все розповість нам.
[26] Промовляє до неї Ісус: Це Я, що розмовляю з тобою...
[27] І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жаден із них не спитав: Чого хочеш? або: Про що з нею говориш?
[28] Покинула жінка тоді водоноса свого, і побігла до міста, та й людям говорить:
[29] Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?
[30] І вони повиходили з міста, і до Нього прийшли.
[31] Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж!
[32] А Він їм відказав: Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви.
[33] Питали тоді один одного учні: Хіба хто приніс Йому їсти?
[34] Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.
[35] Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!
[36] А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи.
[37] Бо про це поговірка правдива: Хто інший сіє, а хто інший жне.
[38] Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли.
[39] З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: Він сказав мені все, що я вчинила була!
[40] А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.
[41] Значно ж більш вони ввірували через слово Його.
[42] А до жінки казали вони: Не за слово твоє ми вже віруємо, самі бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!
[43] Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.
[44] Сам бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй.
[45] А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
[46] Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі.
[47] Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
[48] Ісус же промовив до нього: Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте!
[49] Царедворець говорить до Нього: Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!
[50] Промовляє до нього Ісус: Іди, син твій живе! І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, і пішов.
[51] А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: Син твій живе.
[52] А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому. Вони ж відказали до нього: Учора о сьомій годині гарячка покинула його.
[53] Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: Син твій живе. І ввірував сам і ввесь його дім.
[54] Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.