[1] Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає.
[2] Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жадної свідомости гріхів.
[3] Але в них спомин про гріхи буває щороку,
[4] бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
[5] Тому то, входячи в світ, Він говорить: Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував.
[6] Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
[7] Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!
[8] Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав.
[9] Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
[10] У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз.
[11] І кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів.
[12] А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів,
[13] далі чекаючи, аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг.
[14] Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується.
[15] Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
[16] Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони вої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх.
[17] А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!
[18] А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприношення за гріхи.
[19] Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,
[20] новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє,
[21] маємо й Великого Священика над домом Божим,
[22] то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!
[23] Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
[24] І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків.
[25] Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
[26] Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви,
[27] а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників.
[28] Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках,
[29] скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
[30] Бо знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого!
[31] Страшна річ упасти в руки Бога Живого!
[32] Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань.
[33] Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так.
[34] Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.
[35] Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.
[36] Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
[37] Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!
[38] А праведний житиме вірою. І: Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає.
[39] Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі.