[1] А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи:
[2] Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.
[3] І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти.
[4] Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля!
[5] Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг.
[6] А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх.
[7] І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
[8] Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані.
[9] Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля.
[10] І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась.
[11] Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного,
[12] та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Той же мовчав.
[13] Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів...
[14] Бо багато покликаних, та вибраних мало.
[15] Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.
[16] І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.
[17] Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?
[18] А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?
[19] Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому.
[20] А Він каже до них: Чий це образ і напис?
[21] Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.
[22] А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
[23] Того дня приступили до Нього саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його,
[24] та й сказали: Учителю, Мойсей наказав: Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого.
[25] Було ж у нас сім братів. І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму.
[26] Так само і другий, і третій, аж до сьомого.
[27] А по всіх вмерла й жінка.
[28] Отож, у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде? Бо всі мали її.
[29] Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.
[30] Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.
[31] А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже:
[32] Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих.
[33] А народ, чувши це, дивувався науці Його.
[34] Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом.
[35] І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:
[36] Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?
[37] Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
[38] Це найбільша й найперша заповідь.
[39] А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.
[40] На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.
[41] Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
[42] і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів.
[43] Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
[44] Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм.
[45] Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?
[46] І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.