[1] А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.
[2] Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,
[3] і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
[4] Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв'янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.
[5] Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.
[6] А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п'ять у Троаду до них, де сім день прожили.
[7] А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.
[8] А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.
[9] Юнак же один, Євтих на ім'я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого...
[10] Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!
[11] А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.
[12] А хлопця живим привели, і зраділи немало.
[13] А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
[14] А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.
[15] І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.
[16] Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
[17] А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
[18] І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,
[19] і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,
[20] як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.
[21] І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.
[22] І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,
[23] тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене...
[24] Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.
[25] І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже...
[26] Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,
[27] бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
[28] Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
[29] Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть...
[30] Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою...
[31] Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.
[32] А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.
[33] Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав...
[34] Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
[35] Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!
[36] Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.
[37] І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували...
[38] А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.